Запальні захворювання в області гланд, при вираженому ураженні м’яких тканин, провокують загострення стану — гострий паратонзилліт. Часто розвиток хвороби відбувається на тлі хронічної форми тонзиліту, або ангіни. Відсутність своєчасної, адекватної терапії призводить до утворення та накопичення в мигдаликах гнійного вмісту, викликаючи паратонзіллярний абсцес.

У більшості випадків, ураження локалізується з одного боку. Вкрай рідко поширення інфекції призводить до двостороннього запалення. Найбільш схильні до захворювання люди у віковій категорії від 20 до 30 років. Паратонзіллярний абсцес вимагає хірургічного лікування, щоб уникнути загрозливих для життя станів.

 

Види і причини паратонзилліта

Існує певна класифікація захворювання за формою і області локалізації запального процесу. Паратонзилліт за місцем розташування буває:

• переднім (поширена форма патології, що вражає піднебінних мигдалин, зазвичай в передньо-верхній області);
• заднім (виражена гіперемія тканин локалізується між дужкою і мозочка);
• боковим (рідкісна форма, іноді спостерігається зовнішній прояв односторонньої набряклості бічної частини шиї);
• нижнім (ураження тканин нижньої області м’якого неба, набряклість викликає інтенсивні больові відчуття).

Визначення форми патології допоможе встановити діагноз і призначити ефективне лікування. Розрізняють основні стадії хвороби:

1. Набряковий паратонзилліт. Рідкісною формою патології характерна однобічна набряк м’якого піднебіння і дужок. Супутніми ознаками виступає гіперемія язичка, збліднення слизової оболонки. Виражена набряклість ускладнює визначення локалізації ураження.
2. Інфільтративний паратонзилліт. Спостерігається інтенсивна гіперемія. Навколишні тканини піднебінних мигдалин набувають насичений яскраво-червоний колір. Біля вогнища запалення утворюється з одного боку вибухання. М’яке небо стає несиметричним. Відсутність своєчасної терапії може спровокувати перехід стадії в гнійний абсцес.
3. Паратонзіллярний абсцес. Симптоми носять інтенсивний больовий характер. В області запалення утворюється гнійник, в якому при натисканні помітно вміст. Небезпека стану полягає у високій ймовірності поширення інфекції по всьому організму.

Паратонзилярный абсцес, не передбачає лікування в домашніх умовах, зважаючи можливих ускладнень і стрімкого погіршення стану пацієнта. Причинами тонзиліту можуть виступити:

1. Ангіна, викликана стрептококової інфекцією. Порушення рекомендацій лікаря лора, з передчасним завершенням курсу лікування, часто стає причиною прихованих патологічних процесів. Провокуючим фактором може виступити просте переохолодження при ангіні.
2. Хронічний тонзиліт. Вогнищем поширення інфекції є мигдалина.
3. Часткове видалення мигдалин. Після операції можливий розвиток паратонзилліта при неповному висічення гланд.
4. Карієс. Виражені ураження зубів нижньої щелепи можуть виступити джерелом інфекції.
5. Захворювання, пов’язані зі зниженням імунних властивостей організму (СНІД, синусити, діабет).
6. Зовнішні фактори. Шкідливі звички, несприятливі умови життя, сприяють розвитку патології.

Вилікувати гнойниковый абсцес, в гострій формі, такий як паратонзіллярний тонзиліт, досить важко. Буде потрібно хірургічне втручання і терапія в умовах стаціонару. Паратонзіллярний абсцес не заразний, будучи гнійним запальним ускладненням гострої або хронічної форми ангіни. Загрозу для оточуючих можуть нести тонзиліти, що виступають джерелом поширення інфекції.

 

Симптоми та діагностика

Паратонзіллярний абсцес горла відрізняється вираженою симптоматикою і супутнім больовим синдромом. Важливо виявити патологію на стадії гострого тонзиліту для своєчасного лікування захворювання.

Ознаками паратонзилліта виступають:

• гострий біль з наростаючою інтенсивністю (хворобливі відчуття найчастіше проявляються з одного боку, супроводжуючись віддачею в вухо, або щелепа);
• гіпертермія тіла (значення досягають показників 39-40°);
• набряклість, відчуття клубка в горлі, утруднений рефлекс ковтання;
• загальна слабкість, підвищене потовиділення, ломота в суглобах і м’язах;
• гіперемія лімфатичних вузлів;
• розлад мови (невиразність, гугнявість), судомна скутість при відкритті рота;
• порушення сну (наростання симптоматики в нічний час);
• посилення секреції слинних залоз;
• стійкий неприємний запах з рота.

Пацієнт відчуває скутість у рухах. Навіть незначний поворот шиї викликає гострий біль. У рідкісних випадках самостійного нариву гнійника в гортані, настає помітне полегшення. Зазвичай потрібне хірургічне розтин абсцесу. Відсутність адекватної терапії, здатне викликати глибоке запалення тканин. Головними ознаками тонзиліту виступає гіперемія і розвиток сильної набряклості.

Незалежно від локалізації, паратонзіллярний абсцес зліва, або правосторонній поразку, вимагає ретельної діагностики, заснованої на загальних відомостях захворювання та інструментально-лабораторних методах дослідження. Лікар-отоларинголог спочатку зробить огляд гортані, з’ясує анамнез захворювання. Важливо встановити причину ускладнення нещодавно вилікуваного гострого запалення мигдалин для визначення стадії розвитку паратонзилліта.

Діагностика стану пацієнта при загальному огляді включає пальпацію лімфовузлів, ступінь тонічних судом жувальних м’язів при відкритті рота. Перітонзіллярний абсцес горла може вимагати проведення спеціального огляду з використанням фарингоскопії, ларингоскопії, для виключення запальних процесів в тканинах знизу або ззаду мигдалини.

Незалежно від області поразки, паратонзилліт з лівого або правого боку, вимагає підвищеної уваги та проведення діагностичних процедур. В обов’язковому порядку проводиться загальний аналіз крові, лабораторне вивчення рідини, отриманої при пункції, бактеріальні посіви слизової носа, зіву. При необхідності лікар може призначити додаткові процедури дослідження стану (УЗД, рентгенографія, томографія шиї).

Важливо провести диференціацію патології з іншими захворюваннями, виключивши розвиток інших захворювань (дифтерії, сифілісу, гемангіоми, остеомієліту шийних хребців, бешихових поразок і злоякісних новоутворень).

 

Як лікувати медикаментами

Після постановки діагнозу інфільтративний паратонзилліт, в залежності від стадії патології, лікар призначить консервативний курс терапії, або встановить необхідність хірургічного втручання. Початкові стадії захворювання піддаються лікуванню антибіотиками, антисептичними засобами для зрошування, полоскання хворого горла.

Також показано застосування антигістамінних препаратів для усунення набряклості. Медикаментозне лікування в залежності від стану пацієнта може додатково включати: знеболюючі, жарознижуючі і гормональні ліки. Після усунення гострої форми патології, на етапі відновлення доцільно проведення фізіотерапевтичних процедур.

Розвиток гнійного абсцесу не передбачає терапію гострого паратонзилліта в домашніх умовах. Потрібно зробити розтин інфільтрату хірургічним способом в умовах стаціонару медичного закладу. Під час проведення операції застосовується загальне знеболювання. Область висічення обробляється антисептиком, встановлюється дренаж і накладається стерильна серветка.

Деякі випадки вимагають крім усунення гнійника, видалення мигдалин. Показанням для операції виступають:

• важкодоступне розташування для розтину абсцесу;
• відсутність поліпшення, або помітне погіршення стану після оперативного втручання;
• обширні ураження грудної клітини, стрімке поширення інфекції;
• рецидивуючий паратонзіллярний абсцес.

Лікуючий лікар при паратонзіллярном абсцесі, після проведення операції призначить курс антибіотикотерапії щоб уникнути вторинного інфікування. Попередньо проводиться дослідження стійкості патогенної мікрофлори до діючої речовини антибактеріального препарату. Тривале відновлення і загоєння може бути ознакою недостатнього дренування області гнійного ураження.

 

Прогноз і ускладнення

Ускладнення і негативні наслідки гострого паратонзилліта часто розвиваються на тлі відсутності адекватної терапії, або передчасного припинення курсу лікування. Гнійний абсцес може мати важкі наслідки:

• сепсис (інфекційне ураження зі стрімким поширенням через загальний кровотік);
• флегмона м’яких тканин шиї (гостре гнійне запалення);
• стеноз гортані (виражена набряклість, викликає звуження просвіту, дихальну дисфункцію);
• медіастеніт (поширення інфекційного запалення на грудну порожнину);
• тромбофлебіт, некроз тканин;
• летальний результат.

Прогноз захворювання при правильному лікуванні сприятливий і завершується одужанням. Важливо враховувати імунні властивості організму і вірулентність патогенної мікрофлори. Паратонзіллярний абсцес горла вимагає застосування ефективних антибіотиків. Доцільно призначення препаратів цефалоспоринового ряду четвертого покоління.

Дозування і тривалість курсу лікування призначається лікарем, враховуючи індивідуальні особливості організму, можливі протипоказання і побічні впливи. Застосовується комплексна терапія, що включає застосування місцевих антисептичних засобів та імуностимулюючих медикаментів.

Додатково можуть використовуватися рецепти народної медицини. Натуральність складів і безпека трав’яних зборів у складі відварів, парових інгаляцій, допоможуть прискорити одужання. Попередньо слід проконсультуватися з лікарем. Також рекомендовано збалансоване дієтичне харчування. Потрібно виключити з раціону продукти, що викликають подразнення слизових оболонок (гостра, тверда, гаряча, солона їжа).

 

Профілактика

Профілактикою розвитку паратонзилліта виступає виконання нескладних рекомендацій:

• своєчасне лікування запальних захворювань лор-органів (носа, носоглотки, горла, порожнини рота);
• зміцнення імунітету, коригування стану при наявності хронічних захворювань (СНІД, цукровий діабет);
• збалансоване харчування, режим дня;
• помірні фізичні навантаження, заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі;
• позбавлення від шкідливих звичок (відмова від куріння, алкоголю);
• водні процедури, достатню вплив сонячного світла.

Важливо строго дотримуватися призначень лікаря при лікуванні антибіотиками. Навіть після настання поліпшення, слід завершити курс терапії. Рання діагностика допоможе уникнути ускладнень і погіршення стану.